Ліквідація юридичної особи в Україні. Покрокова інструкція | сpk.ua
Центр правового консалтингу
Open/Close Menu Юридическая фирма ЦПК Киев
ліквідація інструкція

У законодавстві відсутні такі поняття, як «форма» (або «спосіб») ліквідації юридичної особи. Найчастіше, їх просто використовують, як синоніми. При цьому форми ліквідації юридичних осіб залежать безпосередньо від застосовуваної процедури.

Так, ліквідація юридичної особи в Україні здійснюється як в добровільному порядку, зокрема за рішенням власників, так і в примусовому – за рішенням суду, коли допущені при створенні такої юридичної особи непереборні порушення (за позовом учасника або органу державної влади), або в інших випадках, прямо передбачених законом (за позовом органу державної влади).

Добровільне рішення учасників юридичної особи про його ліквідацію може бути прийнято за будь-якої причини, зокрема, в зв’язку з закінченням терміну, на який було створено ц. юридичну особу, досягненням цілей її створення або в інших випадках, прямо вказаних у її статуті, а також, власне, з будь-якої іншої причини, в тому числі і економічного характеру, яка спонукала учасників прийняти таке рішення.

Разом з тим, законодавчо визначено, що ліквідація суб’єкта господарювання повинна мати особливу процедуру в тому випадку, якщо у такого суб’єкта господарювання недостатньо власних коштів і коштів, які можуть бути виручені від продажу всіх його активів, для виконання грошових зобов’язань перед його кредиторами. В цьому випадку можлива його ліквідація виключно в судовому порядку через процедуру банкрутства. Причому ініціатором такої процедури може бути, як сама юридична особа (або його власники, учасники), так і його кредитори у законодавчо встановлених випадках.

У цій статті ми не будемо розглядати ті випадки, коли здійснюється процедура ліквідації юридичної особи в примусовому порядку за рішенням суду, в зв’язку з допущеними при її створенні порушеннями, які неможливо усунути, або в інших випадках, прямо передбачених законом.

Тому виділимо два способи (форми) ліквідації юридичної особи, які залежать від застосовуваної процедури, а саме: загальну процедуру ліквідації і ліквідацію шляхом банкрутства (визнання неплатоспроможності).

У будь-якому випадку результатом завершення процедури ліквідації суб’єкта господарювання є його припинення, як юридичної особи, що має наслідком припинення прав і обов’язків такої особи з дня її припинення (таким днем, за загальним правилом, вважається день внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи ).

У законодавстві немає єдиного нормативно-правового акта, який би врегулював порядок ліквідації юридичної особи за загальною процедурою. Слід керуватися загальними положеннями Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів, які містять окремі норми, що регулюють прямо, або що стосуються цієї процедури в окремих питаннях.

У свою чергу, процедура ліквідації у зв’язку з неплатоспроможністю суб’єкта господарювання врегульована спеціальним законом.

З 18.10.2018 року прийнятий новий Кодекс України за процедурою банкрутства, який вступає в силу через три місяці з моменту його публікації, тим самим, на підставі цього Кодексу втрачає силу Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Оскільки ліквідація суб’єкта господарювання в процедурі банкрутства в повній мірі врегульована спеціальним законом, то в цій статті мова піде в основному про загальну процедуру ліквідації.

Так, законодавчо визначено перелік процедур, які повинен здійснити ліквідатор (ліквідаційна комісія) в процесі ліквідації юридичної особи за загальною процедурою, і тих правових результатів, які він повинен досягти, наприклад, стягнути дебіторську заборгованість, розрахуватися з кредиторами, звільнити трудовий колектив та інше.

Разом з тим, правовий спосіб досягнення такого результату законодавчо, як правило, не визначений і ліквідатор (ліквідаційна комісія) має свободу вибору в ухваленні рішення при виборі певного способу дій, необхідного для досягнення таких результатів. Таким чином, вибір оптимального шляху для досягнення необхідного результату – це, як правило, зона відповідальності зовнішнього юридичного консультанта, залученого для супроводу процедури ліквідації.

Особі, яка не має досвіду роботи в даній сфері, може здатися, що процедура досить проста, і нема чого перебільшувати її складність. Разом з тим, слід брати до уваги ту обставину, що будь-яка допущена помилка при обранні способу дій для досягнення бажаного результату (наприклад, при звільненні найманого персоналу, стягнення дебіторської заборгованості та інших, які потребують дозволу, завдань) може істотно вплинути на терміни завершення процедури припинення юридичної особи, в частині їх збільшення.

Так, здійснення ліквідатором (ліквідаційною комісією) дій для виконання встановлених в законі вимог (наприклад, стягнення дебіторської заборгованості), які за своєю суттю є законними (наприклад, звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості), але при цьому – не оптимальними, якщо брати до уваги тимчасові рамки для досягнення необхідного результату, можуть затягнути процес ліквідації суб’єкта господарювання на роки.

Тому ще до прийняття рішення про ліквідацію слід звернутися до зовнішніх фахівців, які мають відповідний досвід роботи, які зможуть дати рекомендації щодо здійснення оптимальних дій з урахуванням всіх особливостей суб’єкта господарювання, які необхідно прийняти до уваги.

До індивідуальних особливостей суб’єкта господарювання, які в обов’язковому порядку слід враховувати, відносяться його організаційно-правова форма, склад учасників (резиденти або нерезиденти), кількість і особливості правового статусу найманого персоналу (особи, які перебувають у декретній відпустці по догляду за дітьми до трьох років, і інші), його фінансове становище, наявність кредитів і позик, неоплачених векселів та інших боргових цінних паперів, співвідношення активів і пасивів, наявність недоїмки зі сплати податків і зборів, установлених обтяжень на його майно (таких, як застави, іпотеки, арешти та інші), наявність судових спорів, відкритих виконавчих проваджень щодо такого суб’єкта господарювання, і багато інших.

Будь-який суб’єкт господарювання, який необхідно ліквідувати, індивідуальний і підлягає ретельному попередньому вивченню. Велике значення має розробка деталізованого плану з відображенням в ньому не тільки необхідних дій, пов’язаних безпосередньо з процедурою ліквідації, а й зразкових термінів, необхідних для їх реалізації.

Проведений загальний аналіз положень законодавства дозволяє виділити основні юридично значимі дії, які повинні бути здійснені в загальній процедурі ліквідації юридичної особи – суб’єкта господарювання.

Отже, покрокова інструкція ліквідації юридичної особи за загальною процедурою в 2018 році може виглядати наступним чином.

  1. Початок процедури ліквідації, як правило, пов’язують з прийняттям компетентним (повноважним) органом суб’єкта господарювання відповідного рішення про припинення такого суб’єкта господарювання шляхом його ліквідації.

При цьому слід розуміти, що прийняттю такого рішення завжди передує вчинення певних попередніх дій або проведення необхідних заходів. Зокрема, в залежності від організаційно-правової форми юридичної особи, таким компетентним органом, найчастіше, є вищий орган господарського товариства (загальні збори учасників, акціонерів) або вищий орган підприємства, наприклад, приватного, (загальні збори засновників або власник). Якщо це вищий орган, наприклад, господарського товариства, то, відповідно, необхідно, в установленому законодавчо або статутом такого товариства (якщо це не суперечить імперативним положенням закону) порядку, скликати і провести загальні збори учасників (акціонерів). Якщо мова йде про приватне підприємство, то такий порядок повинен бути визначений статутом самого підприємства.

Вимоги до змісту рішення про припинення юридичної особи шляхом її ліквідації.

Рішення компетентного органу про припинення суб’єкта господарювання шляхом його ліквідації оформляється, як правило, відповідним протоколом.

При цьому існують встановлені законодавчо вимоги в частині змісту такого рішення. Так, із зазначеного рішення має бути точно зрозуміло, що вищий орган прийняв рішення про ліквідацію суб’єкта господарювання.

Також в цьому рішенні компетентний орган юридичної особи повинен визначити, який орган буде займатися ліквідаційною процедурою цього суб’єкта господарювання. Зазвичай, якщо підприємство, яке ліквідується, відноситься до суб’єктів малого або середнього бізнесу, тобто не володіє значною кількістю активів, великим штатом найманого персоналу та інше, то призначається одноосібний орган – ліквідатор, їм може бути і діючий керівник цього підприємства. В інших випадках, призначають колегіальний орган – комісію з припинення (або ліквідаційну комісію). На практиці використовуються обидві назви, як синоніми.

Якщо призначається колегіальний орган, то в рішенні обов’язково повинно бути вказано, хто його очолює, тобто голова, і наведено повний поіменний (персональний) склад всіх його членів.

Крім усього іншого, в протоколі повинні бути вказані повні дані (ПІБ) осіб, призначених ліквідатором або в ліквідаційну комісію (голови і членів комісії), а також їх індивідуальні податкові номери.

Законодавчо встановлена обов’язкова умова, про те, щоб компетентний орган, який приймає рішення про ліквідацію суб’єкта господарювання, також визначив порядок і терміни пред’явлення кредиторами своїх вимог до підприємства, що ліквідується (при цьому такий строк не може бути менше двох місяців і більше шести місяців з дня виходу офіційної публікації про рішення повноважного органу про ліквідацію юридичної особи). Зазвичай, ця вимога закону виконується досить формально.

За загальним правилом, з моменту затвердження ліквідатора або ліквідаційної комісії, до них переходять повноваження по управлінню юридичною особою, що ліквідується, і, відповідно, вже цей орган буде здійснювати всі необхідні законом заходи по ліквідації такої юридичної особи.

Після прийняття рішення про припинення юридичної особи таке рішення в установленому порядку має бути зареєстровано. Для цього нотаріально завірений оригінал цього рішення (або його нотаріально завірена копія) подається для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, про що вноситься відповідний запис до Єдиного державного реєстру (далі – ЄДР).

Отже, з дня внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію рішення про припинення, процедура ліквідації юридичної особи вважається такою, що почалася.

  1. Публікація оголошення про ліквідацію.

Після внесення до ЄДР відповідного запису про державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи в спеціалізованому засобі масової інформації публікується оголошення про ліквідацію суб’єкта господарювання із зазначенням порядку і строків пред’явлення до підприємства, що ліквідується вимог його кредиторами.

Після того, як процедура ліквідації офіційно почалася, далі алгоритм ліквідації юридичної особи виглядає наступним чином.

При цьому слід розуміти, що нормативно суворо не визначена черговість всіх заходів, які має здійснити ліквідатор (ліквідаційна комісія) в ході ліквідаційної процедури, тому багато з них здійснюються одночасно. Важливо лише звертати увагу на строки здійснення деяких з них, які визначені законодавчо.

  1. Повідомлення контролюючих органів про прийняття рішення про припинення суб’єкта господарювання шляхом його ліквідації.

Підприємство, що ліквідується, підлягає перевірці контролюючими органами (податковими органами і органами Пенсійного фонду України) щодо дотримання податкового законодавства щодо сплати податків і зборів до бюджету, а також інших обов’язкових платежів, включаючи єдиний внесок, до державного і місцевого бюджетів, Пенсійного фонду України та в інші фонди державного загальнообов’язкового соціального страхування.

Метою звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) до контролюючих органів є проведення останніми відповідних перевірок юридичної особи в частині дотримання нею в ході господарської діяльності вимог законодавства з обліку, нарахування та сплати до державного, місцевого та загальнообов’язкових фондів податків, зборів та інших обов’язкових нарахувань, і, відповідно, підтвердження факту відсутності будь-якої недоїмки (заборгованості) по сплаті податків, зборів та інших обов’язкових нарахувань, або, навпаки, визначення її розміру.

Для цього закон зобов’язує ліквідатора (ліквідаційну комісію) своєчасно надати податковим органам і органам Пенсійного фонду України необхідні документи суб’єкта господарювання, включаючи первинні документи, регістри бухгалтерського і податкового обліку.

В результаті проведення таких перевірок юридична особа, що ліквідується, повинна отримати відповідні довідки про відсутність заборгованостей перед бюджетом за такими платежами і про зняття її з обліку в цих органах.

Раніше довідки фіскального органу про відсутність заборгованості по оплаті зборів і податків, довідка органів Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості з оплати єдиного соціального внеску, були обов’язковими документами, які необхідно було подавати разом з іншими документами, визначеними законом, для внесення до ЄДР запису про припинення юридичної особи.

Починаючи з 2016 року, такі документи не подаються, але це не означає, що ліквідатору (ліквідаційній комісії) можна не проходити перевірку у контролюючих органів. Просто в даний час реєстраційні органи та контролюючі органи мають можливість обмінюватися такою інформацією в електронному вигляді, через, так зване «єдине вікно», де міститься інформація про наявність чи відсутність заборони для проведення реєстраційних дій щодо припинення юридичної особи.

Необхідно відзначити, що, як і раніше, так і в даний час, процедура перевірки контролюючими органами суб’єкта господарювання, і зняття його з обліку в цих органах не є формальною і, як правило, вимагає залучення ліквідатором (ліквідаційною комісією) для її супроводу зовнішніх фахівців з відповідними навичками (бухгалтерів, аудиторів, податкових консультантів, юристів).

Звертаємо увагу, що часто перешкодою для отримання результатів перевірки та довідки про зняття суб’єкта господарювання, з обліку в податкових органах є ненадання доказів закриття ліквідаційного рахунку, що можливо зробити тільки після проведення всіх розрахунків з кредиторами. У зв’язку з цим, як правило, результат проведення перевірки податковим органом стає відомий тільки перед закінченням ліквідаційної процедури.

Тому терміни проведення таких перевірок, найчастіше, значні і, перш за все, це пов’язано не з проведенням процедур перевірок як таких, а в більшій мірі з повільністю роботи самих контролюючих органів і тривалістю їх внутрішніх формальних процедур. Зокрема, значні терміни забирає визначення дати проведення таких перевірок, оскільки для цього потрібно включення їх в план перевірок на поточний рік, а для цього, в свою чергу, необхідно провести ряд формальних процедур всередині контролюючих органів, які, як правило, фіскальні органи проводити не поспішають.

  1. Стягнення дебіторської заборгованості.

Так як при ліквідації юридичної особи немає правонаступників, і припиняються як обов’язки такої особи, так і її права, то ліквідатор (ліквідаційна комісія) повинні, в установленому порядку, вжити всіх можливих дії, пов’язаних зі стягненням дебіторської заборгованості, в тому числі і в судовому порядку, повідомивши при цьому письмово кожного з дебіторів про ліквідацію юридичної особи – кредитора.

За загальним правилом з моменту виходу публікації про рішення компетентного органу суб’єкта господарювання про його ліквідацію вважається, що всі терміни виконання особою, що ліквідується, зобов’язань перед третіми особами – кредиторами – настали. Тому, як правило, в цьому випадку, правові проблеми в питанні визначення того, а чи можуть всі кредитори незалежно від термінів виконання зобов’язань, зазначених в договорах, пред’являти свої вимоги до боржника, який знаходиться в ліквідаційній процедурі, на практиці не виникає. Відповідь в цьому випадку – так, можуть.

Разом з тим, при стягненні дебіторської заборгованості ситуація не така однозначна.

Так, при стягненні заборгованості з дебіторів суб’єкта господарювання, що ліквідується, у яких терміни виконання їх зобов’язань перед таким кредитором настали (включаючи і ті зобов’язання, в яких існує прострочення виконання зобов’язань), юридичних проблем, як правило, не виникає, крім самого фінансового стану таких дебіторів і наявності реальної можливості погасити заборгованість.

А ось, у взаєминах з дебіторами, у яких терміни виконання зобов’язань перед ліквідованим суб’єктом господарювання (кредитором) повинні наступити в майбутньому, і, при цьому, в договорах прямо не вказано, що перехід кредитора в ліквідаційну процедуру є підставою для їх дострокового припинення (розірвання), дійсно можуть виникнути юридичні проблеми.

Оскільки в законодавстві немає імперативних правил, аналіз яких дозволяє зробити беззаперечний висновок про те, що перехід кредитора в зобов’язанні в ліквідаційну процедуру автоматично має такі ж правові наслідки для всіх його дебіторів без винятку, як для кредиторів, тобто, що терміни за всіма зобов’язаннями дебіторів (і навіть тим, які повинні настати в майбутньому) перед цими кредиторами слід вважати такими, що настали.

Як не існує однозначної судової практики, що склалася з цього питання, так і не існує єдиної практики у вигляді звичаїв ділового обороту щодо того, що перехід кредитора в ліквідаційну процедуру має своїм юридичним наслідком наступ термінів виконання своїх зобов’язань перед таким кредитором всіх його дебіторів без винятку.

Тому у випадку з такими дебіторами ліквідатору (ліквідаційній комісії) необхідно приймати юридично коректні рішення для виходу з ситуації, що склалася і вирішення питань, пов’язаних зі стягненням з них дебіторської заборгованості, або шукати інші юридичні способи для досягнення необхідного результату.

Так, і не завжди просто вирішити питання щодо стягнення дебіторської заборгованості навіть в тих випадках, коли немає спору щодо того, а чи наступили терміни виконання дебітором своїх зобов’язань перед таким кредитором.

Отже, ліквідатору (ліквідаційній комісії) в питаннях стягнення дебіторської заборгованості, часто необхідно шукати інші правові шляхи вирішення цих проблем, ніж пряме звернення до суду з позовами про стягнення або про розірвання будь-яких договорів і відшкодування збитків.

  1. Звільнення найманих працівників, які перебувають у трудових відносинах з ліквідованим суб’єктом господарювання.

За загальним правилом всіх співробітників ліквідованого суб’єкта господарювання необхідно в письмовій формі попередити, про прийдешнє їх звільнення з причин скорочення персоналу у зв’язку з ліквідацією такого суб’єкта господарювання в терміни, не менше ніж за два календарні місяці до їх звільнення. Причому бажано, щоб у ліквідатора (ліквідаційної комісії) було належне підтвердження про ознайомлення кожного з працівників, яких належить звільнити в майбутньому, про таке повідомлення. Необхідно відзначити, що в цьому випадку також необхідно письмово повідомити територіальний відділ центру зайнятості за місцем знаходження суб’єкта господарювання.

Якщо в ліквідованому суб’єкті господарювання створена власна профспілкова організація, то необхідно дотриматися всіх формальних вимог законодавства щодо повідомлень/погоджень з профспілковим комітетом дій, пов’язаних з масовим звільненням співробітників, а також інших працівників, які входять до складу виконавчого комітету первинної профспілкової організації на такому підприємстві.

Важливо правильно оцінювати приблизні терміни ліквідаційної процедури, оскільки, незважаючи на те, що господарська діяльність підприємства, що ліквідується, припиняється, але у нього можуть залишитися активи, які вимагають окремого обслуговування, також необхідно враховувати окремі заходи в ліквідаційній процедурі, в яких без окремих працівників такого підприємства не обійтися. Тому ліквідатор (ліквідаційна комісія) повинен приймати продумані рішення, пов’язані зі звільненням, щодо таких співробітників, як бухгалтер, начальник цеху, електрик, охоронці та інші, в залежності від специфіки складу активів підприємства, що ліквідується.

Також необхідно досконально продумувати те, як вчинити з працівниками, що належать до певних пільгових категорій, які мають встановлені законом гарантії подальшого працевлаштування на інших підприємствах, в разі їх звільнення (до таких категорій належать вагітні жінки, особи, які перебувають у декретній відпустці по догляду за дітьми до трьох років, і інші). Співробітники, які мають такі гарантії, можуть бути звільнені тільки з обов’язковим подальшим працевлаштуванням.

До дотримання прав працівників цієї категорій слід поставитися з особливою увагою, оскільки при формальному допущенні порушень їх прав негативні наслідки для ліквідатора (членів ліквідаційної комісії) можуть бути різні, аж до порушення кримінальної справи в зв’язку з істотним порушенням трудових прав. (Порядок і наслідки ліквідації організації)

  1. Дозвіл питань з юридичними особами, в яких ліквідується суб’єкт господарювання виступає учасником.

Закон зобов’язує ліквідатора (ліквідаційну комісію) проінформувати учасників (власників) суб’єкта господарювання про його участь в інших юридичних особах. Це робиться з метою прийняття рішення про подальшу долю корпоративних прав, які належать підприємству, що ліквідується.

Як правило, в цьому випадку такі корпоративні права переуступаются іншим особам, а отримані кошти від таких операцій направляються на виконання зобов’язань перед кредиторами підприємства що ліквідується.

Такий спосіб, як вихід зі складу учасників, використовується рідше, в силу тієї обставини, що процедура виплати належної частки особі, яка вийшла зі складу учасників, не швидка і тому не завжди прийнятна в ситуації, що склалася через необхідність завершення процедури ліквідації в максимально стислі терміни.

  1. Закриття всіх відокремлених підрозділів (відділень, представництв та філій) суб’єкта господарювання.

Закон зобов’язує ліквідатора (ліквідаційну комісію) вжити всіх необхідних заходів для закриття всіх відокремлених підрозділів, відкритих раніше.

  1. Анулювання всіх раніше виданих суб’єкту господарювання, що ліквідуєтсья, ліцензій і дозволів на здійснення певних видів господарської діяльності.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія,) в ході ліквідаційної процедури, зобов’язаний звернутися до відповідних органів із заявою про анулювання раніше виданих ліцензій або дозволів на здійснення певних видів господарської діяльності.

  1. Закриття, відкритих щодо суб’єкта господарювання, що ліквідується, виконавчих проваджень.

При виявленні відкритих щодо суб’єкта господарювання, який ліквідується, виконавчих проваджень, Ліквідатор (ліквідаційна комісія), в ході ліквідаційної процедури, зобов’язаний звернутися до відповідних органів державної виконавчої служби із заявою про їх закриття в зв’язку з ліквідацією боржника.

За загальним правилом в цьому випадку всі виконавчі провадження підлягають закриттю, а погашення заборгованості перед кредиторами, за заявою яких були відкриті такі виконавчі провадження, здійснюється в ліквідаційній процедурі у встановленій законом черговості.

  1. Закриття поточних і депозитних рахунків у банківських установах і рахунків в цінних паперах, відкритих в депозитарних установах.

Закон зобов’язує ліквідатора (ліквідаційну комісію) закрити в банківських установах всі поточні (депозитні) рахунки, які не будуть використовуватися в ліквідаційній процедурі. Повинен залишитися тільки один рахунок (ліквідаційний), який визначається самим ліквідатором.

Слід брати до уваги, що закриттю поточних рахунків підприємства, що ліквідується, передує процедура їх переоформлення на ліквідатора, включаючи і проведення банківською установою обов’язкової процедури фінансового моніторингу. І лише після закінчення такого переоформлення, банк зможе прийняти від ліквідатора (голови ліквідаційної комісії) заяву на закриття рахунку.

У законодавстві визначено, що такі рахунки повинні бути закриті до закінчення терміну для прийняття претензій від кредиторів. Однак найчастіше ця вимога не дотримується, особливо в тих випадках, коли існують арешти, накладені на грошові кошти на рахунках, які своєчасно не були зняті державною виконавчою службою.

При виявленні рахунків, на які накладено арешт, ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язаний звернутися до державного виконавця з заявою про направлення копії постанови про закриття виконавчого провадження в банк. Важливо, щоб в цьому випадку така постанова надійшла в банк безпосередньо від державної виконавчої служби, інакше, якщо така постанова надійде від ліквідатора, банківська установа може відмовити у знятті арешту з формальних підстав, посилаючись на положення відповідної інструкції Національного банку України.

Також необхідно врахувати певні особливості роботи з банківськими установами в тому випадку, якщо в ході ліквідаційної процедури при розрахунку з кредиторами доведеться купувати валюту для виконання зобов’язань перед нерезидентами.

Так, і з урахуванням нестабільності банківської системи в даний час, слід дуже ретельно підходити до питання обрання банківської установи, в якій буде відкрито ліквідаційний рахунок. Оскільки, якщо у такого банку в подальшому виникнуть проблеми з платоспроможністю і буде введений куратор Національного банку України, а, в подальшому, тимчасовий адміністратор, то ліквідаційна процедура може бути, по суті, припинена в зв’язку з неможливістю використання накопичених коштів на рахунку в такому проблемному банку. Відкрити ж новий рахунок і перевести туди кошти буде проблематично. Доведеться звертатися до суду з відповідним позовом до податкового органу, про взяття на облік нового рахунку в якості ліквідаційного, що знову-таки може відбитися на термінах завершення ліквідаційної процедури. А щодо коштів, що залишилися на рахунку в проблемному банку доведеться розробляти окрему стратегію, оскільки законодавчо встановлений мораторій в таких випадках не дозволяє банку здійснювати розрахунки зі своїми кредиторами.

Якщо у юридичної особи відкрито рахунки в цінних паперах у депозитарних установах (у так званих зберігачів), то такі рахунки також підлягають закриттю в обов’язковому порядку, а якщо на них обліковуються цінні папери, що належать цій юридичній особі, то вони, як правило, підлягають продажу третім особам.

  1. Проведення інвентаризації та оцінки активів (майна) суб’єкта господарювання.

Закон зобов’язує ліквідатора (ліквідаційну комісію) провести інвентаризацію всього майна підприємства, що ліквідується, а в окремих випадках і провести його незалежну оцінку.

Підставою для проведення інвентаризації є наказ ліквідатора (ліквідаційної комісії) про початок її проведення, в якому також вказується термін її проведення і персональний склад інвентаризаційної комісії. Як правило, до її складу включають трьох осіб, зокрема, самого ліквідатора або голови ліквідаційної комісії, бухгалтера і матеріально-відповідальну особу.

За результатами інвентаризації складається відповідний інвентаризаційний опис майна суб’єкта господарювання, що ліквідується, яке було виявлено і що обліковується за документами, але фактично відсутнє. Виявлене майно може передаватися оцінювачу для проведення оцінки, а по майну, яке відсутнє, слід подати заяву в правоохоронні органи для вирішення питання про порушення кримінальної справи в зв’язку з можливістю розкрадання такого майна.

Оцінка майна суб’єкта господарювання, проводиться обов’язково лише у випадках, прямо передбачених законом.

  1. Реалізація майна і проведення розрахунків кредиторами.

Одним з найбільш відповідальних етапів в ліквідаційній процедурі є етап, на якому ліквідатор (ліквідаційна комісія) розглядає вимоги, що надійшли від кредиторів (причому окремо кожну вимогу) і по кожному з них окремо приймає рішення про визнання або відмову у визнанні. Ліквідатор зобов’язаний повідомити кожного з кредиторів про результати розгляду його вимог протягом 30 днів з моменту отримання відповідних вимог від кредиторів.

За результатами завершення обов’язкових процедур, пов’язаних з інвентаризацією, а у визначених законом випадках, і оцінкою майна (активів) підприємства, що ліквідується, з розглядом вимог кредиторів, складається проміжний ліквідаційний баланс, який і відображає інформацію про склад майна, пред’явлені кредиторські вимоги і результати їх розгляду.

Цей документ затверджується органом, який прийняв рішення про ліквідацію. Тобто ліквідатор (ліквідаційна комісія) повинен організувати процедуру, визначену законом або статутом, для скликання загальних зборів учасників (акціонерів) (або іншого вищого органу, якщо, наприклад, мова йде про приватне підприємство), на порядок денний якого повинно бути винесене питання про затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

По суті, зі змісту цього документа визначають подальшу процедуру ліквідації цього суб’єкта господарювання.

Так, якщо у підприємства, що ліквідується достатньо коштів або активів для виконання зобов’язань перед кредиторами, навіть в разі, якщо після цього ніякого майна у нього не залишиться, то процедура ліквідації буде продовжена. В іншому випадку, якщо з проміжного ліквідаційного балансу видно, що у суб’єкта господарювання недостатньо власних коштів і коштів, які можуть бути виручені від продажу всіх його активів, для виконання грошових зобов’язань кредиторами, то слід звертатися в суд для продовження процедури ліквідації через процедуру банкрутства.

Отже, на підставі даних проміжного балансу і згідно зі складеним реєстром прийнятих вимог, здійснюються розрахунки з кредиторами в порядку черговості, встановленої законом.

Якщо у суб’єкта господарювання, недостатньо коштів для погашення вимог, включених до реєстру, то здійснюється продаж його активів, а виручені кошти використовуються у взаєморозрахунках з кредиторами.

Як правило, такий продаж активів здійснюється із залученням торгуючої організації (біржі) через організований нею аукціон. В цьому випадку, найчастіше, майно продається по лотах, а виручені грошові кошти зараховуються на ліквідаційний рахунок і в подальшому спрямовуються, з урахуванням певної черговості, на погашення заборгованості перед кредиторами.

  1. Розподіл коштів і майна суб’єкта господарювання, серед його учасників (акціонерів, власників).

Кошти, що залишилися після виконання зобов’язань перед кредиторами, розподіляються згідно зі Статутом суб’єкта господарювання, пропорційно між його учасниками (акціонерами, власниками).

Майно суб’єкта господарювання, що залишилося після проведення розрахунків з усіма його кредиторами, або розподіляється між його учасниками (акціонерами, власниками), або продається, а виручені від його продажу кошти розподіляються між його учасниками (акціонерами, власниками).

  1. Затвердження ліквідаційного балансу суб’єкта господарювання.

Після виконання всіх зобов’язань перед кредиторами та розподілу решти коштів і майна серед учасників (акціонерів, власників) складається ліквідаційний баланс (так званий «нульовий» баланс), який затверджується органом, який прийняв рішення про ліквідацію, і подається до контролюючих органів (відповідної податкової інспекції ). При цьому процедура затвердження ліквідаційного балансу аналогічна процедурі затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

  1. Заключні заходи, пов’язані з процедурою ліквідації суб’єкта господарювання.

Далі залишаються виключно технічні заходи, які повинен здійснити ліквідатор (ліквідаційна комісія), а зокрема.

Слід закрити ліквідаційний рахунок в банку і отримати довідку про його закриття.

Всі документи по такій юридичній особі передаються в архів, а печатки підлягають знищенню.

Після цього подається відповідна заява державному реєстратору із довідкою з архівного відділу.

Підтвердженням закінчення юридичної процедури ліквідації суб’єкта господарювання, є державна реєстрація припинення такої юридичної особи в результаті її ліквідації, про що робиться відповідна відмітка в ЄДР (про припинення та виключення такої юридичної особи з ЄДР), на підставі поданих ліквідатором (ліквідаційною комісією) документів.


Артур Нонко, к. ю. н., керуючий партнер ЮФ “Центр правового консалтингу”

ООО "Центр правового консалтинга". ® ЦПК. 2005-2018. Все исключительные права на весь материал, размещенный на сайте, принадлежат ООО " Центр правового консалтинга ". Размещение материалов сайта на других площадках допускается исключительно при указании прямой видимой ссылки на первоисточник.

Pacta Sunt Servanda

                  

Cайт разаработан компанией SONMAX