О некоторых аспектах доказывания по делам о признании права собственности на самовольное строительство - сpk.ua
Центр правового консалтинга
Open/Close Menu Юридическая фирма ЦПК Киев

О некоторых аспектах доказывания по делам о признании права собственности на самовольное строительство

Статья публикуется языком оригинала

Часть 1. «Юридическая газета» №17 от 12 мая 2010 года

В останні роки, як свідчить судова практика, збільшується кількість справ про визнання права власності на самочинне будівництво. Разом з тим, вивчення судової практики Верховного Суду України (далі за текстом — ВСУ) у справах зазначеної категорії, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень  України, вказує на наявність у таких справах численних випадків неправильного визначення предмету доказування під час судового розгляду, яким є факти, що обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Неправильне визначення предмета доказування у справі вважається судовою помилкою, що обумовлює скасування рішень судів, як незаконних та необґрунтованих.
З огляду на викладене, правильне визначення предмету доказування у справах про визнання права власності на самочинне будівництво, як сторонами судового процесу, так і судом, має важливе значення для правильного вирішення спору, прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
При визначенні предмета доказування у справах про визнання права власності на самочинне будівництво необхідно керуватись, насамперед, нормами матеріального права, що регулюють правовідносини такого виду. В цьому контексті необхідно враховувати положення Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. N435-IV (зокрема, ст. ст. 11, 12, 13, 14, 15, 16, 181, 182, 316, 317, 318, 319, 328, 331, 373, 374, 375, 375, 376), Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. N2768-III (зокрема, ст. ст. 1, 2, 3, 4, 5, 18, 19, 20, 21, 78, 79, 91, 96, 102-1, 116 -126, 211, 212), низки нормативно – правових актів, серед яких, Закони України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 р. №2780-XII, «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 р. №687-XIV, «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 р. №1699-III, Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» вiд 19.06.2003  №963-IV, постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 р. N225 «Про затвердження Положення про державний архітектурно-будівельний контроль», від 08.10.2008 р. N923 «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів», від 30.09.2009 р. N1104 «Деякі питання надання дозволів на виконання підготовчих і будівельних робіт», а також інші нормативно – правові акти.
Крім того, предмет доказування у категорії справ, що розглядається, визначають також підстави позовних вимог і заперечень проти цих вимог, на підтвердження яких, сторонами у справі, подаються докази.
Аналіз норм чинного законодавства України, а також практики застосування норм матеріального права Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України (далі за текстом — СПуЦС ВСУ) та Судової палати у господарських справах Верховного Суду України (далі за текстом — СПуГС ВСУ) за результатами касаційного перегляду судових рішень зазначеної категорії справ дозволяє зробити висновок про те, що при судовому розгляді справ про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно з метою їх правильного вирішення підлягають встановленню ряд обставин, описаних нижче.
Наявність порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів особи (наявність спору про право). Норми чинного законодавства України наділяють кожну фізичну та юридичну особу правом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в порядку, встановленому законом (ст. 55 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про судоустрій», ст. 15 ЦК України, ст. 1 ГПК України, ст. 3 ЦПК України). Відповідно, вирішуючи по суті будь – який переданий на розгляд спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного права, свободи чи інтересу, на захист якого подано позов та їх порушення, невизнання або оспорювання. В цьому аспекті, на нашу думку, доцільно встановлювати факт здійснення самочинного будівництва саме особою, яка вимагає визнання права власності на об’єкт самочинного будівництва судовому порядку, оскільки, за загальним правилом, таким правом наділена особа, яка здійснила самочинне будівництво (ст. 376 ЦК України). Крім того, слід перевіряти чи було питання оформлення прав на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави стверджувати про наявність спору про право. Слід зазначити, що перевірка вказаних обставин пов’язана також з тим, судовий порядок визнання прав власності на самочинне будівництво не повинен замінювати передбачений законом адміністративний порядок набуття прав на нерухомість, оскільки органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19 Конституції України).
ВСУ також звертає увагу на необхідність з’ясування наявності спору про право. Так, в ухвалі СПуЦС ВСУ від 29.04.2009 р. у справі №6-1329св08 зазначено, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення. Проте суд належним чином не перевірив, чи було порушене позивачем в суді питання предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. В іншій ухвалі СПуЦС ВСУ від 30.09.2009 р. у справі №6-24389св07 вказано, що суд під час розгляду справи не обговорив питання залучення Дніпропетровської міської ради до участі у справі як відповідача та не встановив наявність спору між сторонами щодо самочинно побудованих приміщень, оскільки ст. 3 ЦПК України передбачено судовий захист тільки порушеного права. На необхідність дослідження зазначених питань ВСУ  звертав увагу в тій чи іншій мірі й в інших випадках при розгляді даної категорії справ (див.: ухвали СПуЦС ВСУ від 04.03.2009 р. у справі №6-27437св08, від 08.04.2009 р. у справі №6-11403св08).
Наявність ознак нерухомості у майна, що є предметом спору. З ч. 1 ст. 376 ЦК України вбачається, що поняття «самочинне будівництво» визначається через застосування понять «житловий будинок», «будівля», «споруда», «інше нерухоме майно». Це дає підстави стверджувати, що об’єктом самочинного будівництва, права на який визнаються в порядку, передбаченому ст. 376 ЦК України, може бути лише нерухоме майно. Тому, при вирішенні спору про визнання права власності на майно (об’єкт будівництва), на підставі ст. 376 ЦК України, необхідно з’ясовувати чи є спірне майно нерухомістю, його відповідність критеріям, встановленим ч. 1 ст. 181 ЦК України. Правова позиція ВСУ також ґрунтується на такому розумінні закону, що ілюструє, зокрема, ухвала СПуЦС ВСУ від 21.11.2007 р. у справі №6-13171св07, в якій касаційна інстанція зазначила, що за змістом ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом може бути нерухоме майно. Сама по собі труба зливу каналізації не є нерухомим майном, тому окремо не може бути об’єктом самочинного будівництва. З урахуванням наведеного та з огляду на суть позовних вимог, є безпідставним і посилання суду, як на підставу відмови в задоволенні позову, на те, що труба зливу каналізації є самочинним будівництвом і право на користування такою трубою не підлягає захисту.
Завершення будівництва нерухомого майна, що є предметом спору. Терміни «житловий будинок», «будівля», «споруда», «інше нерухоме майно», які використовуються при визначенні поняття «самочинне будівництво», передбачають завершення будівництва відповідного об’єкта, а тому правила ст. 376 ЦК України розповсюджуються на такі об’єкти, які можуть бути кваліфіковані як нерухоме майно, тобто являють собою результат будівництва. Таким чином, право власності за правилами, встановленими ст. 376 ЦК України, може бути визнано лише на об’єкт, що завершений будівництвом, що в свою чергу вимагає дослідження цієї обставини під час судового розгляду.  З приводу даної обставини в постанові СПуГС ВСУ від 03.04.2007 р. у справі №3-892к07 було звернуто увагу на те, що аналіз ст. 328, ч. ч. 2, 3 ст. 331, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України дає можливість дійти висновку, що для визнання за позивачем права власності, суд мав встановити, що спірні житлові будинки завершені будівництвом, а також те, що земельна ділянка, яка не була відведена позивачу для цієї мети, надана йому у встановленому порядку під уже збудоване майно. Також, слід зазначити, що за змістом ухвали СПуЦС ВСУ від 19.03.2008 р. у справі №6-12963св07 незавершеність самочинного будівництва може бути однією з підстав для відмови в задоволенні позову про визнання права власності на самочинне будівництво. Як було зазначено в  ухвалі СПуЦС ВСУ від 19.03.2008 р. у справі №6-12963св07 встановивши, що жилий будинок під літерою «Г» є самочинним будівництвом та будівництвом незавершений, до експлуатації не прийнятий, в установленому порядку не зареєстрований, земельна ділянка під забудоване нерухоме майно у встановленому порядку не надавалося, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за сторонами права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Наявність у особи, яка здійснила самочинне будівництво, прав на земельну ділянку. За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України будівництво нерухомого майна на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети є однією з самостійних ознак самочинного будівництва, встановлення якої є підставою для застосування до правовідносин зазначеної статті закону. Визнання права власності на самочинне будівництво безпосередньо залежить від наявності у особи, яка здійснила самочинне будівництво певного обсягу прав на земельну ділянку, на якій здійснено зазначене будівництво. Відповідно, дана обставина підлягає безпосередньому дослідженню під час судового розгляду зазначеної категорії справ для їх правильного вирішення. ВСУ звертається увага на те, що для визнання права власності на самочинне будівництво особа повинна мати права на земельну ділянку. Так, як зазначено в ухвалі СПуЦС ВСУ від 04.02.2009 р. у справі №6-21476св08 для визнання за позивачем права власності на об’єкти самочинного будівництва суд має встановити, хто є власником самочинно забудованої земельної ділянки, на якій правовій підставі позивач нею користується, перевірити наявність документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою. Крім того, в ухвалі СПуЦС ВСУ від 12.09.2007 р. у справі №6-6113св07 підкреслюється, що за змістом ч. ч. 3, 5 ст. 376 ЦК України за особою, яка здійснила самочинне будівництво, може бути визнане право власності на нерухоме майно, однак при наявності певних умов — якщо земельну ділянку надано у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, або якщо така особа має право власності чи право користування земельною ділянкою. Необхідність дослідження під час вирішення справ щодо самочинного будівництва наявності у особи, яка здійснила самочинне будівництво прав на земельну ділянку та встановлення особи власника (користувача) земельної ділянки походить із іншої практики ВСУ  (див.: ухвали СПуЦС ВСУ від 19.03.2008 р. у справі №6-12963св07, від 16.07.2008 р. у справі №6-7245св07,  від 05.11.2008 р. у справі №6-13233св07, від 25.03.2009 р. у справі №6-22910св08, від 22.04.2009 р. у справі №6-26391св08, від 29.04.2009 р. у справі №6-1329св08, від 16.09.2009 р. у справі №6-9341св07, від 18.11.2009 р. у справі №6-15901св09, постанови СПуГС ВСУ від 16.09.2008 р. у справі №3-3585к08, від 03.04.2007 р. у справі №3-892к07). Відсутність прав на земельну ділянку у особи, яка здійснила самочинне будівництво є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання права власності на самочинне будівництво (див.: ухвала судді СПуЦС ВСУ від 19.04.2007 р. у справі №6-8628ск07, ухвали СПуЦС ВСУ від 11.06.2008 р. у справі № 6-21274св07, від 13.08.2008 р. у справі №6-3141св07, від 04.03.2009 р. у справі №6-1957св09, рішення СПуЦС ВСУ від 02.07.2008 р. у справі №6-8694св08).

Часть 2. «Юридическая газета» №20 от 18 мая 2010 года.

Цільове призначення земельної ділянки та дотримання дозволеного використання земельної ділянки, а також червоних ліній, встановлених проектами планування. Очевидно, що визнання права власності на об’єкт самочинного будівництва, який розташований на земельній ділянці, що не була відведена під забудову, суперечитиме закону.
Так, за змістом ч. 5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частиною 3 ст. 1 ЗК України передбачено, що використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Пунктом «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України передбачено, що власники земельних ділянок зобов’язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням.
Згідно ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
В силу ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Пунктом «а» ч. 1 ст. 96 ЗК України передбачено, що землекористувачі зобов’язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та  за  свій  рахунок  приводити  її  у попередній  стан  у  разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу  не власником такої земельної ділянки.
Таким чином, з’ясування цільового призначення земельної ділянки та дотримання дозволеного використання земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництв, є необхідним для правильного вирішення спору.
Правова позиція ВСУ ґрунтується на необхідності перевірки даних обставин. Наприклад, як наголошується в ухвалі СПуЦС ВСУ від 04.03.2009 р. у справі №6-27437св08 визнаючи за позивачем право власності на самочинно збудований житловий будинок, суд не врахував, що на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України таке право може бути визнане судом за власником земельної ділянки, якщо: по-перше, це відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, по-друге; якщо будівля відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, встановленим для житлових будинків і господарських споруд (ч. 3 ст. 375 ЦК України), по-третє; якщо це не порушує права третіх осіб. В ухвалах СПуЦС ВСУ від 23.07.2008 р. у справі №6-9043ск08 та від 25.03.2009 р. у справі №6-22910св08, зокрема, зазначено, що вирішуючи справи щодо самочинного будівництва суди повинні перевіряти загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об’єкта нерухомості, а також наявність права на земельну ділянку, на якому ведеться нове будівництво, або дозвіл власника цієї ділянки, або власника вже існуючої будівлі на будівництво, реконструкцію; дотримання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, а також червоних ліній, встановлених проектами планування. Крім того, відповідним прикладом може слугувати ухвала СПуЦС ВСУ від 18.11.2009 р. у справі №6-15901св09.
Наявність у особи, яка здійснила самочинне будівництво, належним чином оформленого дозволу й затвердженого проекту для здійснення будівництва. За змістом ст. 376 ЦК України нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо воно збудовано або будується без належного дозволу чи належно затвердженого проекту. Відповідно, від встановлення наявності належним чином оформленого дозволу й затвердженого проекту для здійснення будівництва залежить можливість застосування до правовідносин ст. 376 ЦК України.
У зазначеному аспекті правова позиція ВСУ полягає в тому, що вирішуючи справи щодо самочинного будівництва суди повинні перевіряти наявність затвердженої у встановленому порядку проектної документації, яка є підставою для видачі дозволу на будівництво; дозвіл на будівництво, а саме документ, виданий замовнику (забудовнику) органами місцевого самоврядування, що посвідчує право власника, володільця, орендатора або користувача об’єкта нерухомості здійснити забудову земельної ділянки, будівництво, реконструкцію будівлі, споруди, спорудження (див.: ухвали СПуЦС ВСУ від 23.07.2008 р. у справі №6-9043ск08, від 25.03.2009 р. у справі №6-22910св08). Поряд з цим, можна також вказати й на ухвали СПуЦС ВСУ від 16.07.2008 р. у справі №6-7245св07, від 08.04.2009 р. у справі №6-25636св08, від 16.09.2009 р. у справі №6-9341св07, від 18.11.2009 р. у справі №6-15901св09, а також постанови СПуГС ВСУ від 16.09.2008 р. у справі №3-3585к08, від 07.07.2009 р. у справі №3 – 2418к09/46/19, що демонструють згадану правову позицію ВСУ.
Крім того, ВСУ звертає увагу на те, що при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво необхідно звертати увагу на те, чи здійснено будівельні роботи відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт виконання не зазначених у дозволі будівельних робіт відповідно до ст. 29 Закону України «Про планування та забудову територій» та ч. 1 ст. 376 ЦК України вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством (див.: ухвала СПуЦС ВСУ від 22.04.2009 р. у справі №6-26391св08).
Прийняття в експлуатацію об’єкта самочинного будівництва. Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об’єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів є однією із складових порядку здійснення будівництва об’єктів нерухомості, передбаченого Законами України «Про містобудування», «Про архітектурну діяльність» та «Про планування та забудову територій», в силу чого практика ВСУ ґрунтується на тому, що при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво необхідно досліджувати чи здавались позивачем об’єкти нерухомості в експлуатацію (див.: постанови СПуГС ВСУ від 16.09.2008 р. у справі №3-3585к08, від 07.07.2009 р. у справі №3 – 2418к09/46/19, ухвали СПуЦС ВСУ від 18.03.2008 р. у справі №6-12963св07, від 16.07.2008 р. у справі №6-7245св07, від 17.12.2008 р. у справі №6-13826св08).
Відповідність самочинного будівництва будівельним нормам та правилам. За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України істотне порушення будівельних норм і правил є однією з самостійних ознак самочинного будівництва. ЦК України не визначає поняття «істотне порушення будівельних норм і правил», тому істотність порушення визначається окремо в кожному конкретному випадку. При істотному порушенні будівельних норм і правил може створюватись реальна небезпека життю та здоров’ю фізичних осіб, публічним інтересам, тому при вирішенні спору про визнання права власності на самочинне будівництво необхідно встановлювати відповідність самочинного будівництва будівельним нормам та правилам, іншим нормам, дотримання яких вимагається при будівництві. В даному аспекті позиція ВСУ полягає в тому, що відповідно до ст. 214 ЦПК України та виходячи зі змісту ч. 4 ст. 376 ЦК України суд повинен встановити: чи не порушує самочинна будова прав інших осіб; чи відповідає вона державним нормам та будівельним правилам, які давали б підстави для прийняття її до експлуатації в порядку, установленому законодавством (див.: ухвали СПуЦС ВСУ від 05.11.2008 р. у справі №6-8752св08, від 18.11.2009 р. у справі №6-15901св09, від 08.04.2009 р. у справі №6-25636св08).
На відповідність самочинного будівництва встановленим архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним, протипожежним та іншим нормам і правилам, як на умову визнання права власності, в порядку, передбаченому ст. 376 ЦК України зазначено також  в ухвалах СПуЦС від 17.12.2008 р. у справі №6-13826св08, від 04.03.2009 р. у справі №6-27437св08, від 29.04.2009 р. у справі №6-1329св08, від 30.09.2009 р. у справі №6-24389св07, постанові СПуГС ВСУ від 08.04.2008 р. у справі №3-1054к08. В ухвалах СПуЦС ВСУ від 23.07.2008 р. у справі №6-9043ск08 та від 25.03.2009 р. у справі №6-22910св08, зокрема, зазначено, що вирішуючи справи щодо самочинного будівництва суди повинні перевіряти дотримання містобудівних регламентів, будівельних, екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших правил, нормативів.
Відсутність порушень самочинним будівництвом прав та законних інтересів інших осіб. За змістом ч. 4 та ч. 5 ст. 376 ЦК України порушення самочинним будівництвом прав та законних інтересів є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання права власності на самочинне будівництво, тому при розгляді справ зазначеної категорії суд повинен дослідити відповідні обставини і в залежності від встановлених обставин вирішити спір.
ВСУ також звертає увагу на необхідність з’ясування зазначених обставин. В ухвалах СПуЦС ВСУ від 23.07.2008 р. у справі №6-9043ск08 та від 25.03.2009 р. у справі №6-22910св08, зокрема, зазначено, що вирішуючи справи щодо самочинного будівництва суди повинні перевіряти дотримання прав та законних інтересів власників, землеволодільців, землекористувачів та орендарів. В цьому сенсі слід також звернути увагу й на ухвалу судді СПуЦС ВСУ від 16.06.2006 р. у справі №7717ск06, ухвали СПуЦС ВСУ від 07.11.2007 р. у справі №6-400св07, від 05.11.2008 р. у справі №6-8752св08, від 17.12.2008 р. у справі №6-13826св08, від 04.03.2009 р. у справі №6-27437св08, від 08.04.2009 р. у справі №6-25636св08, від 30.09.2009 р. у справі №6-12234св07, від 30.09.2009 р. у справі №6-24389св07, від 18.11.2009 р. у справі №6-15901св09, а також постанови СПуГС ВСУ від 07.11.2006 р. у справі №3-3600к06, від 07.11.2006 р. у справі №3-3604к06, від 16.09.2008 р. у справі №3-3585к08 з яких походить необхідність з’ясування ставлення власника (користувача) земельної ділянки до самочинного будівництва, відсутності порушень самочинним будівництвом прав інших осіб.
Інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Під час розгляду справ про визнання права власності на самочинне будівництво може виникати необхідність у з’ясуванні інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що предмет доказування у справах про визнання права власності на самочинне будівництво являє собою складну сукупність фактів, які мають юридичне значення. Коло обставин, що мають юридичне значення у справах про визнання права власності на самочинне будівництво, загалом визначається виходячи з загальних умов, дотримання яких вимагається при будівництві об’єкта нерухомості. Правильному визначенню предмета доказування у справах про визнання права власності на самочинне будівництво сприяє також судова практика застосування відповідних норм матеріального права. Всебічний, повний і об’єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності є запорукою прийняття законного і обґрунтованого судового рішення у справі про визнання права власності на самочинне будівництво.
Игорь Окунев — партнер ЮФ «Центр правового консалтинга»

ООО "Центр правового консалтинга". ® ЦПК. 2005-2019. Все исключительные права на весь материал, размещенный на сайте, принадлежат ООО " Центр правового консалтинга ". Размещение материалов сайта на других площадках допускается исключительно при указании прямой видимой ссылки на первоисточник.

Pacta Sunt Servanda