Соблюдение баланса интересов госбюджета и налогоплательщиков. Право на увеличение валовых расходов плательщика налога в результате обращения с иском о взыскании стоимости своевременно неуплаченных средств - сpk.ua
Центр правового консалтинга
Open/Close Menu Юридическая фирма ЦПК Киев

Соблюдение баланса интересов госбюджета и налогоплательщиков. Право на увеличение валовых расходов плательщика налога в результате обращения с иском о взыскании стоимости своевременно неуплаченных средств

«Юридическая газета» №43 от 26 октября 2010 года. 

Текст комментария подается языком оригинала.

 

Доволі дискусійною є проблема, піднята авторами у статті. Свою позицію відносно цього питання висловили як Державна податкова адміністрація України (лист від 05 травня 2010 р. № 8786/7/15-0317), так і Вищий адміністративний суд України (інформаційний лист від 15 червня 2010 р. № 888/11/13-10). Погляди діаметрально протилежні.

Зокрема, дійсно, як зазначила ДПА України, відповідно до законодавства третейські суди та Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції. У пункті ж «а» підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України від 28.12.1994, № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» законодавцем використовується поняття «суд».

Проте, як правило, коли специфіка правовідносин, що регулюються, потребує чіткого розрізнення понять «суду» та «третейського суду», то у чинних законодавчих актах ці поняття вживаються окремо. Як приклад, можна навести статтю 4 Закону України від 23.09.1994, № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», в якій вживаються обидва поняття, що обумовлено необхідністю підкреслити процесуальні особливості процедури розгляду справ у господарському суді загальної юрисдикції та МКАС України. В інших же випадках, коли правовий режим регулювання є спільним, ці поняття в законодавчих актах не розділяються, й відповідно поняття «суд» вживається у широкому значенні, охоплюючи за змістом також і «третейські суди».

Беззаперечним є аргумент ВАС України про необхідність застосування в цій ситуації імперативного припису підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України від 21.12.00, № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого у разі коли норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Звужене тлумачення поняття «суд» у розглядуваній ситуації призводить до застосування неоднакового підходу при визначенні обов’язків щодо сплати податків для платників податків, які ведуть господарську діяльність виключно в Україні, та тих, які мають зовнішньоекономічні операції, враховуючи звичаї ділового обороту щодо передачі спорів на розгляд міжнародних третейських судів. Таким чином, порушується один з базових принципів побудови системи оподаткування – принцип рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, встановлений статтею 3 Закону України від 25.06.1991, № 1251-XII «Про систему оподаткування».

Крім того, з точки зору логічного змісту цієї норми, важливою є мета заходів, які має вчинити платник податків – продавець у разі коли покупець товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості), що полягає у створенні правових підстав для стягнення заборгованості. На досягнення цієї мети спрямоване як звернення до суду загальної юрисдикції, так і звернення до третейського суду.

Тож, існують правові підстави вважати, що при зверненні платником податку до третейського суду він має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості).

Проте дискусійною є думка авторів статті щодо встановлення органами державної податкової служби під час перевірок нікчемності третейських застережень. По-перше, необхідно враховувати специфіку правової природи таких застережень. По-друге, існуватиме проблема доказування органами податкової служби обставин, які дають підстави вважати, що третейське застереження порушує публічний порядок, як того вимагає диспозиція статті 228 Цивільного кодексу України. Більше того, така практика може призвести до певних зловживань збоку органів податкової служби, що можуть піддавати сумніву такі застереження без належних підстав.

В цілому ж, якщо судова практика не врегулює цю проблему належним чином, то вона може бути вирішена шляхом внесення змін до відповідного Закону. Але в будь-якому випадку в цій ситуації не повинні постраждати добросовісні платники податків.

Артур НОНКО  – к.ю.н., управляющий партнер ЮФ «Центр правового консалтинга»

ООО "Центр правового консалтинга". ® ЦПК. 2005-2019. Все исключительные права на весь материал, размещенный на сайте, принадлежат ООО " Центр правового консалтинга ". Размещение материалов сайта на других площадках допускается исключительно при указании прямой видимой ссылки на первоисточник.

Pacta Sunt Servanda