Тенденції у кримінально правовій практиці. Захист інтересів клієнта у кримінальній справі - сpk.ua
Центр правового консалтингу
Open/Close Menu Юридическая фирма ЦПК Киев

Тенденції у кримінально правовій практиці. Захист інтересів клієнта у кримінальній справі

“Юридична газета” № 45 від 9 листопада 2010 року.

Олексій Уколов – Старший юрист ЮФ «Центр правового консалтингу»

В адвокатській практиці досить часто зустрічаються випадки, коли для врегулювання питань, пов’язаних з бізнес-інтересами, в якості так би мовити «арбітра», залучаються правоохоронні органи. Непоодинокими є випадки, коли з метою застосування додаткових аргументів впливу при розв’язанні суперечок, опоненти певного бізнес – конфлікту   ініціюють порушення кримінальних справ. Такі дії, як правило, здійснюються для отримання необхідних документів (в процесі виїмки на етапі досудового слідства), відсторонення особи від керівництва компанією (застосування відповідного запобіжного заходу) тощо.

Учасники таких конфліктів звертались і до Юридичної фірми «Центр правового консалтингу». При цьому, для допомоги таким клієнтам нами застосовується комплексний підхід, направлений на оскарження постанови про порушення кримінальної справи і скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Разом з тим, захист інтересів учасника такого конфлікту має чимало «підводних каменів». Наприклад,  досить часто клієнт не надає повної інформації про обставини справи, що в свою чергу створює суттєві перешкоди адвокату у виборі вірного способу захисту клієнта. В такому випадку, лінія захисту може бути визначена лише після вивчення матеріалів, які стали приводом та підставою для винесення постанови про порушення кримінальної справи.

Варто звернути увагу на те, що постанова про порушення кримінальної справи має виноситись прокурором, слідчим, органом дізнання або суддею тільки при наявності для цього достатніх приводів та підстав, зазначених у ст. 94 КПК України.

Проте, на практиці досить часто зустрічаються випадки, коли постанова про порушення кримінальної справи виноситься незважаючи на відсутність достатніх даних, які би вказували на наявність ознак злочину.

В такому випадку адвокати нашої компанії звертались до суду із скаргою про скасування постанови про порушення кримінальної справи як такої, що не відповідає вимогам закону. При цьому досить часто після скасування постанови про порушення кримінальної справи в судовому порядку, правоохоронні органи не знаходили достатніх приводів та підстав для повторного порушення кримінальної справи.

Таким чином оскарження постанови про порушення кримінальної справи в судовому порядку є досить ефективним способом захисту, оскільки в короткий термін дозволяє звільнити клієнта від необґрунтованого тиску правоохоронних органів.

Крім питання законності винесення постанови про порушення кримінальної справи важливе значення для захисту інтересів клієнта у кримінальній справі має питання обрання належного запобіжного заходу. Як правило, слідчий, після винесення постанови про порушення кримінальної справи, затримує підозрюваного в порядку ст. 115 КПК України і в подальшому звертається до суду з поданням про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Такий запобіжний захід є найсуворішим запобіжним заходом та найбільш вигідним для органів досудового слідства, що здійснюють розслідування кримінальної справи, так як тримання особи під вартою в складних побутових умовах в слідчому ізоляторі створює суттєвий психологічний тиском на неї, деморалізує її, що в свою чергу спрощує роботу органів досудового слідства в отриманні «потрібних» показань та прискорює «вирішення» бізнес – конфлікту.

Мета і підстави застосування запобіжних заходів, обставини, що враховуються при їх обранні, регулюються ст. ст. 148, 150 КПК України. Як роз’яснено в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв’язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки. Проте, можна впевнено стверджувати, що вказані роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України органи досудового слідства не враховують при обранні запобіжного заходу, та, як правило, в своїх поданнях про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту вказують лише на тяжкість інкримінованого злочину, можливість уникнення від слідства, необхідність проведення слідчих дій тощо. При цьому, кримінальний закон не визначає тяжкість інкримінованого злочину як безумовну підставу для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а намагання підозрюваного або обвинуваченого ухилитись від слідства повинні бути підтверджені належними доказами.

В такому випадку, на адвоката покладається обов’язок переконати суд у відсутності підстав для застосування до підзахисного такого сурового запобіжного заходу, як взяття під варту.

Більш складним в аспекті доведення є необхідність зміни запобіжного заходу в разі подачі подання про продовження строків тримання під вартою. Як роз’яснено в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» суддя вправі продовжити строк затримання або затримати підозрюваного, обвинуваченого в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 165-2 КПК, лише з метою додаткового вивчення даних про його особу чи для з’ясування інших обставин, які мають значення для обрання запобіжного заходу та за наявності підстав для його застосування. Таке затримання може застосовуватися в разі, коли є сумніви щодо необхідності обрання особі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або з метою надання підозрюваному, обвинуваченому, іншим особам можливості внести визначену судом заставу. Таким чином, в даному випадку захисник підозрюваного, обвинуваченого повинен переконати суд у тому, що під час перебування підозрюваного чи обвинуваченого під вартою змінилися обставини, які вимагають зміни запобіжного заходу. До таких обставин можна віднести хворобу підзахисного чи наявність помилки, яку припустив суд при обранні запобіжного заходу.

Вищенаведені способи захисту у кримінальній справі не є вичерпними, але на мою думку є найбільш ефективними на початковій стадії досудового слідства.

ООО "Центр правового консалтинга". ® ЦПК. 2005-2019. Все исключительные права на весь материал, размещенный на сайте, принадлежат ООО " Центр правового консалтинга ". Размещение материалов сайта на других площадках допускается исключительно при указании прямой видимой ссылки на первоисточник.

Pacta Sunt Servanda