fbpx
Центр правового консалтингу
Open/Close Menu Юридическая фирма ЦПК Киев
ексклюзивність в судах

У попередній статті розповідалося про те, що таке “умова ексклюзивності” в договорах і побічно згадувалося про ставлення судів до таких застережень в договорах. У цій же статті мова піде безпосередньо про реальні справи, що розглядаються національними судами, і про їх погляд на договори з ексклюзивними умовами.

Слід відразу зазначити, що судова практика з розгляду справ такого роду неоднозначна. З одного боку, суди задовольняють позови у спорах про стягнення заборгованості, що виникла з договорів обтяжених ексклюзивністю, але з іншого боку – є негативна судова практика, яка визначає умови ексклюзивності як такі, що порушують права сторони договору.


Найчастіше предметом позовних вимог є стягнення заборгованості за поставлений товар або попередньої оплати за надані послуги. При цьому в судових рішеннях описуються умови відповідних договорів, однак, оскільки аналіз умови про ексклюзивність не входить в предмет позовних вимог, суди в своїх рішеннях його обходять стороною:

– постанова ВГСУ (Вищий господарський суд України) від 03.04.2013 р по справі №27/17-41-2011;

– постанова КАГС (Київський апеляційний господарський суд) від 25.05.2010 р по справі №45/335.

Якщо спиратися на зазначену судову практику, то можна зробити висновок, що суди цілком «нормально» відносяться до умов про ексклюзивність в договорах.


Зате, як зазначено в Постанові ВГСУ від 14.07.2014 р по справі №925/1854/13, де мова йде саме про захист ексклюзивного права позивача, передбаченого умовами договору, суди прийшли до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту (зобов’язати відповідача припинити дії) не відповідає встановленим способам захисту права і не призведе до відновлення порушених прав. Передбачена договором умова ексклюзивності була порушена, однак позивач не зміг отримати належний судовий захист, хоча сама умова не визнавалася судом недійсною.


В іншій справі позивач звернувся до відповідача з вимогою про стягнення штрафних санкцій саме за порушення останнім умови договору ексклюзивної співпраці. У постанові від 21.07.2014 р у справі №02/5026/1526/2012 Вищий господарський суд України вказав, що обмеження позивачем права відповідача на вибір діяльності не відповідає положенням Конституції України та Кодексу законів про працю України, тому пункт договору (по співпраці на умовах ексклюзивності) не можна застосувати до спірних правовідносин, оскільки законодавець в ст. 13 ЦКУ встановив неприпустимість зловживання правом.


На сьогоднішній день, після “реформації” судової системи, є кілька цікавих справ і у провадженні “оновленого суду”.

Так, одна з них, справа №910/23605/16, розглянута Верховним Судом 14.08.2018 року.

У цій справі іноземна компанія – виробник унікальних медпрепаратів – створила в Україні ТОВ (засновниками стали власники цієї самої компанії-виробника), у якого було ексклюзивне право поширювати медпрепарати на території України. ТОВ, в свою чергу, уклало контракти з рядом інших українських компаній – так званими дистриб’юторами – яким продавало медпрепарати зі спеціальними знижками. Ці дистриб’ютори брали участь у держзакупівлях і поставляли препарати в заклади охорони здоров’я без знижок. Антимонопольний комітет України (АМКУ) угледів в даній схемі порушення. Так, за висновком АМКУ, ТОВ, забезпечивши можливість здійснення контролю за обсягами пропозиції лікарських засобів компанії-виробника на території України, разом з дистриб’юторами змогло ввести такий підхід до встановлення цін і системи розрахунків з дистриб’юторами, який призводить до завищення цін на лікарські засоби компанії- виробника, що реалізуються через процедури державних закупівель, а також до обмеження конкуренції шляхом розподілу ринків по колу покупців. До такої ж думки прийшов і ВС у своїй постанові.


Крім того, на сьогоднішній день, є цікаве рішення Госпсуду Києва від 14.08.2018 р. у справі №910/4013/18.

У цій справі свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.12.2015, між латвійською компанією (продавець) та українським ТОВ (покупець) укладено контракт, згідно з яким латвійська компанія (виробник, продавець) продає, а ТОВ купує товари – продукцію різного виду і асортименту, вироблену продавцем під будь-якою торговою маркою протягом терміну дії контракту – на умовах, передбачених контрактом, а також Специфікаціями і Додатковими угодами до контракту, які є його невід’ємними частинами. Відповідно до одного з пунктів додаткової угоди до контракту, відповідач надав позивачу ексклюзивне право продажу товару (згідно з цим контрактом) на території України. Продавець порушив умови ексклюзивності, що і стало предметом позову. У своєму рішенні суд вказав, що умова «ексклюзивності» не може вважатися обмеженням правоздатності суб’єкта цивільних прав, оскільки, по-перше, зобов’язання сторони договору утриматися від певних дій не є порушенням його громадянських прав і закону, по-друге, особа добровільно взяла на себе це зобов’язання, в силу чого має місце відповідність волі волевиявленню і, по-третє, умова ексклюзивності обмежена термінами, і, як правило, має територіальний характер.

На даний момент в цій справі подана апеляційна скарга, і воно призначене до розгляду на лютий 2019 року. Дуже цікаво, чи пройде дане важливу справу все інстанції нашої судової влади і яким буде остаточний результат його розгляду.


Ольга Хорошайло,

юрист ЮФ “Центр правового консалтингу”

ООО "Центр правового консалтинга". ® ЦПК. 2005-2019. Все исключительные права на весь материал, размещенный на сайте, принадлежат ООО " Центр правового консалтинга ". Размещение материалов сайта на других площадках допускается исключительно при указании прямой видимой ссылки на первоисточник.

Pacta Sunt Servanda