Оскарження відмови у прийнятті податкової звітності відповідно до вимог Податкового кодексу України
Можливо, припустити з низькою ймовірністю на похибка, немає жодного платника податків, у якого з тих чи інших причин не виникало на практиці питання про відмову податкового органу в прийнятті податкової звітності.
Як відповідно до положень Закону України від 21.12.2000 № 2181 «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон № 2181), який діяв до 01 січня 2011 року (до вступу в силу Податкового кодексу України), так і відповідно до положень ПК України прийняття податкової декларації є обов’язком органу державної податкової служби (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181, пункт 49.8. статті 49 Податкового кодексу України).
Яким чином повинен діяти податковий орган, щоб не порушити свій обов’язок щодо прийняття податкової декларації, у випадках, коли податкова звітність не відповідає вимогам податкового законодавства? Як це було до 01 січня 2011 року?
Закон № 2181 взагалі не містив підстав для правомірної відмови податкового органу у прийнятті податкової звітності незалежно від причин, навіть у разі невідповідності податкової звітності вимогам податкового законодавства. Зокрема, відповідно до абзацу першого підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181 відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою. Однак, згідно із абзацом п’ятим підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181 податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, могла бути не визнана контролюючим органом як податкова декларація , якщо в ній не зазначено обов’язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. В цьому випадку контролюючий орган повинен був звернутися до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками, із зазначенням підстав неприйняття попередньої.
На жаль Закон № 2181 не містив ні положень, що визначають за яких умов, податкова звітність вважалася поданою, ні чітко визначених термінів для звернення податкового органу до платника податків з письмовою пропозицією про надання нової податкової декларації з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої). І відповідно це створювало певні складнощі для оскарження платниками податків дій податкових органів. Так, поширеною була практика, коли платникам податків в усній формі або шляхом зв’язування копії декларації штампом з відміткою «до відома» повідомлялося про невизнання податковими органами в якості податкової звітності поданих платниками податку податкових декларацій. Повідомлення ж з пропозиціями представити нові декларації надсилалися платникам податків вже після закінчення одного, а то й кількох наступних звітних періодів. І відповідно платники податків досить часто обирали невірний спосіб захисту порушеного права. Оскільки ні усне повідомлення, ні відмітка «до відома» не могли вважатися рішеннями податкового органу про невизнання поданих платниками податку декларацій як податкова звітність. Тільки отриману платником податків письмову пропозицію податкового органу про надання нової податкової декларації з виправленими показниками, із зазначенням підстав неприйняття попередньої, слід вважати рішенням податкового органу про невизнання поданої платником податків звітності податковою.
Виходячи зі змісту положень Закону № 2181 залежно від дій службових (посадових) осіб податкового органу існувало два можливих способу захисту порушеного права платника податків на своєчасне подання податкової декларації:
– Оскаржити в суді дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації;
– Оскаржити в порядку апеляційного узгодження рішення податкового органу за невизнання поданої платником податків податкової звітності податковою декларацією.
Як випливало зі змісту підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181, відмова контролюючого органу від прийняття податкової декларації розглядалася як фактичне неприйняття декларації, поданій платником податків згідно з нормами Закону, а також висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації , зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо).
Відповідно до абзацу другого підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону у разі відмови посадової особи контролюючого органу прийняти подану декларацію платник податків зобов’язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім’я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та / або із зазначенням дати такої відмови.
Поряд з цим, платник податків має право оскаржити неправомірні дії посадової особи контролюючого органу в суді.
Таким чином, спосіб захисту порушеного права платника податку у вигляді оскарження до суду неправомірних дій посадової особи контролюючого органу застосовувався в разі фактичного неприйняття такою особою податкової декларації.
У свою чергу, згідно з абзацом п’ятим підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону у разі невизнання податковим органом поданої платником податків податкової звітності податковою декларацією такий платник податків мав право оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.
Таким чином, оскарження рішення податкового органу як спосіб захисту порушеного права міг бути застосований платником податків в тому випадку, якщо податкова декларація фактично прийнята податковим органом або відправлена йому поштою, але при цьому податковий орган звернувся до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).
Встановлений Законом № 2181 порядок оскарження рішення податкового органу про невизнання податкової декларації податковою звітністю – в порядку апеляційного узгодження – означав, що в разі оскарження вказаного рішення застосовуються всі правові наслідки, які настають у разі використання процедури апеляційного узгодження податкових зобов’язань. Зокрема, це стосувалося і моменту, з якого відповідне рішення податкового органу вважалося узгодженим. Тобто, платник податків зобов’язаний оскаржити рішення податкового органу за однією з апеляційних процедур (в адміністративному або судовому порядку) протягом 10 календарних днів з дня вручення (отримання) пропозиції податкового органу про надання нової податкової декларації з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої) .
Що змінилося з прийняттям Податкового кодексу України (далі – ПК України)?
НК України містить положення згідно з яким можлива правомірна відмова податкового органу у прийнятті податкової звітності. Зокрема, відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється (пункт 49.10 стаття 49 ПК України). Вичерпний перелік причин для правомірного відмови податкового органу у прийнятті податкової звітності передбачений пунктом 49.11 статті 49 ПК України, перш за все це заповнення платником податків податкової декларації з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України.
Пункт 48.3 статті 48 ПК України вимагає, щоб податкова декларація мала вичерпний перелік реквізитів (перераховані у зазначеній нормі НК Україна). При цьому перевіряється не відповідність або утримання, а саме наявність реквізитів. Також не можна вважати реквізити відсутні, якщо вони не розбірливі.
Пункт 48.4 статті 48 ПК України містить додатковий по відношенню до пункту 48.3 статті 48 ПК України перелік реквізитів податкової декларації.
Такі додаткові вимоги можуть бути встановлені, виходячи зі змісту податку або збору, або з необхідності їх адміністрування. Разом з цим встановлення таких реквізитів здійснюється тільки при затвердженні відповідної форми декларації, а не податковим органом довільно в момент прийняття декларації. Тому, якщо відповідний реквізит не передбачений у формі декларації, податковий орган не може вимагати наявності цього реквізиту при подачі декларації.
Крім того, перелік можливих додаткових реквізитів, які можуть передбачатися формі тієї чи іншої декларації, є вичерпним. Податковий орган (навіть Державна податкова адміністрація при затвердження форми) не може довільно розширити перелік реквізитів податкової декларації в порівнянні з вказаними в ПК України.
Незважаючи на ту обставину, що згідно з пунктом 49.15 статті 49 ПК України вважається неподаною декларація, в разі якщо така декларація надіслана поштою або засобами електронного зв’язку без реквізитів, зазначених в пунктах 48.3 і 48.4 статті 48 ПК України, слід також вважати неподаною декларацію, заповнена без реквізитів, зазначених в пунктах 48.3 і 48.4 статті 48 ПК України, і подана платником податків або його представником особисто. Це, зокрема, обумовлюються тим, що, по-перше, під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов’язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов’язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 НК України, (пункт 49.8. статті 49 ПК України), і, по-друге, в разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов’язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову в прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови (пункт 49.11. статті 49 ПК України).
При отриманні податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, спрямованої платником податків поштою або засобами електронного зв’язку орган державної податкової служби зобов’язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову в прийнятті його податкової декларації з зазначенням причин такої відмови протягом п’яти робочих днів з дня її отримання (підпункт 49.11.1. пункту 49.11. статті 49 ПК України), а в разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника – протягом трьох робочих днів з дня її отримання (підпункт 49.11.2. пункту 49.11. статті 49 ПК України).
На відміну від Закону № 2181 ПК України встановлено умови, при яких податкова декларація вважається прийнятою. Зокрема, пунктом 49.9. статті 49 ПК України ПК України встановлено, що податкова декларація, подана платником податків, вважається прийнятою, за умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 ПК України, і одночасно наявності підтвердження факту отримання податковим органом податкової декларації (підпункт 49.9.1. пункту 49.9. статті 49 ПК України) та відсутності факту надання (передачі) податковим органом повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації (підпункт 49.9.2. пункту 49.9. статті 49 ПК України).
Отже, які відмінності при оскарженні дій податкових органів, пов’язаних з відмовою у прийнятті податкових декларацій, згідно з ПК України в порівнянні з оскарженням рішень податкових органів про невизнання поданої платниками податків звітності податкових декларацій з Законом № 2181?
Відповідно до пункту 49.12. статті 49 ПК України у разі отримання відмови органу державної податкової служби у прийнятті податкової декларації платник податків має право:
– Подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання (підпункт 49.12.1. Пункту 49.12. Статті 49 ПК України) або
– Оскаржити рішення органу державної податкової служби в порядку, передбаченому статтею 56 ПК України (підпункт 49.12.2. Пункту 49.12. Статті 49 ПК України), тобто в адміністративному або судовому порядку протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Так, платник податків має право оскаржити рішення податкового органу про відмову у прийнятті податкової декларації безпосередньо до адміністративного суду. При цьому предметом позову повинен бути визнання протиправним рішення податкового органу про неприйняття деклараціі.Решеніем в цьому випадку слід вважати повідомлення, спрямоване платникові податків на підставі пункту 49.11. статті 49 ПК України. Якщо позов буде задоволений, то декларація вважатиметься поданою вчасно (пункт 49.13. Статті 49 ПК України).
Артур Нонко, ЮФ “Центр правового консалтингу”
Якщо Вам потрібно заповнити декларацію про майновий стан і доходи, пропонуємо Вам скористатися програмою EasyTax. Комп’ютерна програма EasyTax – це продукт юридичної фірми «Центр правового консалтингу» ( «ЦПК»), виведений на ринок під новою торговою маркою «Агентство податкового декларування» ( «АПД»).