Сурогатне материнство: охорона прав біологічних батьків на законодавчому рівні України

За своєю суттю сурогатне материнство це такий медичний процес в ході якого відбувається перенесення ембріона, отриманого заплідненням яйцеклітини біологічної матері – дружини, спермою біологічного батька – чоловіка, та виношування дитини, яка є біологічно «чужою» для жінки. В перекладі на медичну термінологію така процедура називається екстракорпоральне запліднення[1] та може здійснюватися лише у спеціалізованих медичних закладах фахівцями найвищої кваліфікації.

Правове регулювання відносин сурогатного материнства, яке, варто зазначити, є цілком законним на території України, здійснюється положеннями Сімейного кодексу України, Наказу Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 р. за № 719/4940 «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» та Наказу Міністерства охорони здоров’я України № 787 від 09 вересня 2013 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 жовтня 2013 р. за № 1697/24229, «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні».

При визначенні законних батька та матері дитини, народженої сурогатною матір’ю в результаті застосування екстракорпорального запліднення, слід керуватися положеннями Сімейного кодексу України. Відповідно до положень ч. 2 ст. 123 Сімейного кодексу України «у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя». При цьому, згідно ч. 2 ст. 139 Сімейного кодексу України, «жінка, яка вважає себе матір’ю дитини, має право пред’явити позов до жінки, яка записана матір’ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених частинами другою та третьою статті 123 цього Кодексу». А саме, оспорювання материнства не допускається у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Таким чином, ці положення Сімейного кодексу України спрямовані на повне забезпечення прав дитини та прав подружжя яке було змушено вдатися до екстракорпоральне запліднення з виношуванням плоду сурогатною матір’ю та яке є біологічним батьками народженої в такий спосіб дитини. А отже, дитина, яка зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, гарантовано має такі самі права як і інші діти, а саме: право на родину, наявність матері та батька (біологічних батьків). З цього випливає, що біологічні батьки дитини, яка була зачата за допомогою допоміжних репродуктивних технологій та виношена сурогатною матір’ю, беззаперечно є законними батьками такої дитини.

Однак, не вбачаючи на таке законодавче обґрунтування, особлива увага подружжя, яке має намір вдатися до екстракорпорального запліднення з подальшим виношуванням плоду сурогатною матір’ю, повинно приділити особливу увагу договірним відносинам у сфері сурогатного материнства та оформленні документів при народженні дитини, який є головним документом що визначає відносини біологічних батьків із сурогатною матір’ю, у якому враховуються всі їх права, обов’язки та індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя та сурогатної матері.

Так, у договорі можна по максимуму визначити усі питання пов’язані із застосуванням такої репродуктивної технології, звісно, дотримуючись при цьому норм чинного законодавства України. При визначенні сторін в такому договорі, на мій погляд, вірно буде вказати з однієї сторони – 1) подружжя яке бажає народити дитину у спосіб екстракорпорального запліднення з подальшим виношуванням плоду сурогатною матір’ю; 2) сурогатна мати яка буде виношувати дитину біологічні матеріали якої перенесено до її організму шляхом екстракорпорального запліднення; 3) спеціалізований лікувальний заклад який буде здійснювати запліднення сурогатної матері за допомогою допоміжних репродуктивних технологій. В такому договорі слід також передбачити чітке вирішення питань правого статусу сторін за договором та їх відповідальність; форми та розміри матеріальної компенсації сурогатній матері за її послуги з виношування дитини; особливості утримання сурогатної матері в період планування дитини, виношування плоду і післяпологовому періоді; особливо чітко та виважено поставитися до визначення взаємин сторін після народження дитини сурогатною матір’ю і її передачі біологічним батькам.

Щодо правил оформлення інших документів при народженні дитини сурогатною матір’ю в результаті застосування екстракорпорального запліднення, то слід керуватися положеннями Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні (далі – Правила). Так, згідно з п. 2.2. Правил, у разі народження дитини жінкою, якій було імплантовано зародок, зачатий за допомогою біологічних матеріалів подружжя, реєстрація народження провадиться за заявою подружжя, яке дало згоду на імплантацію. У цьому разі, одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається засвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини. При цьому, в графі «Для відміток» робиться відповідний запис: матір’ю дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження форми – для прикладу – № 103/о-95 є громадянка (прізвище, ім’я, по батькові біологічної матері).

Коментар підготувала юрист ЮФ “Центр правового консалтингу” Ольга Хорошайло.