Оскарження відмови у прийнятті податкової звітності відповідно до вимог Податкового кодексу України - сpk.ua
Центр правового консалтингу
Open/Close Menu Юридическая фирма ЦПК Киев

Оскарження відмови у прийнятті податкової звітності відповідно до вимог Податкового кодексу України

“Юридична газета” № 16 від 19 квітня 2011 року.

НОНКО Артур – к.ю.н., керуючий партнер ЮФ «Центр правового консалтингу»
ПОЛЯНИЧКО Антон – Заступник начальника відділу забезпечення роботи четвертої судової палати Вищого адміністративного суду України                                                                          
Можливо припустити з низькою вірогідністю на похибку, що немає жодного платника податків, у якого з тих чи інших причин не виникало на практиці питання щодо відмови податкового органу у прийнятті податкової звітності. Що змінилося із прийняттям Податкового кодексу України (надалі – ПК України)?
Як згідно з положеннями Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі – Закон № 2181), що діяв до 01 січня 2011 року (до набрання чинності ПК України), так і відповідно до положень ПК України прийняття податкової декларації є обов’язком органу державної податкової служби (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181, пункт 49.8. статті 49 ПК України).
Яким чином мав та має діяти податковий орган, щоб не порушити свій обов’язок щодо прийняття податкової декларації, у випадках, коли податкова звітність не відповідає вимогам податкового законодавства?
Закон № 2181 взагалі не містив підстав для правомірної відмови податкового органу у прийнятті податкової звітності незалежно від причин, навіть у випадку невідповідності податкової звітності вимогам податкового законодавства. Зокрема, відповідно до абзацу першого підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181 відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою. Натомість відповідно до абзацу п’ятого підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181 податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, могла бути не визнана контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов’язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадкуконтролюючий орган повинен був звернутися до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками, із зазначенням підстав неприйняття попередньої.
Нажаль Закон № 2181 не містив ні положень, які б визначали за яких умов, податкова звітність вважалася поданою, ні чітко визначених строків для звернення податкового органу до платника податків з письмовою пропозицією про надання нової податкової декларації з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої). Й відповідно це створювало певні складнощі для оскарження платниками податків дій податкових органів. Так, поширеною була практика, коли платникам податків в усній формі або шляхом скріплення копії декларації штампом із відміткою «до відома» повідомлялося про невизнання податковими органами у якості податкової звітності поданих платниками податків податкових декларацій. Повідомлення ж з пропозиціями подати нові декларації надсилалися платникам податків вже після закінчення одного, а то й декількох наступних звітних періодів. Й відповідно платники податків досить часто обирали невірний спосіб захисту порушеного права. Оскільки ні усне повідомлення, ні відмітка «до відома» не могли вважатися рішеннями податкового органу щодо невизнання поданих платниками податку декларацій у якості податкової звітності. Лише отриману платником податків письмову пропозицію податкового органу про надання нової податкової декларації з виправленими показниками, із зазначенням підстав неприйняття попередньої, слід було вважати рішення податкового органу про невизнання поданої платником податків звітності у якості податкової.
У свою чергу ПК України містить положення відповідно до якого можлива правомірна відмова податкового органу у прийнятті податкової звітності. Зокрема, відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється (пункт 49.10 стаття 49 ПК України). Вичерпний перелік причин для правомірної відмови податкового органу у прийнятті податкової звітності передбачений пунктом 49.11 статті 49 ПК України, передусім це заповнення платником податку податкової декларації з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України.
Пункт 48.3 статті 48 ПК України вимагає, щоб податкова декларація мала вичерпний перелік реквізитів (перераховані у зазначеній нормі ПК України). При цьому перевіряється не відповідність чи зміст, а саме наявність реквізитів. Також не можна вважати реквізити відсутніми, якщо вони не розбірливі.
Пункт 48.4 статті 48 ПК України містить додатковий по відношенню до пункту 48.3 статті 48 ПК України перелік реквізитів податкової декларації.
Такі додаткові вимоги можуть бути встановлені, виходячи із змісту податку чи збору, або із необхідності їх адміністрування. Разом з цим встановлення таких реквізитів здійснюється тільки при затвердженні відповідної форми декларації, а не податковим органом довільно у момент прийняття декларації. Тому, якщо відповідний реквізит не передбачений у формі декларації, податковий орган не може вимагати наявності цього реквізиту при поданні декларації.
Крім того, перелік можливих додаткових реквізитів, що можуть бути передбачені формою тої чи іншої декларації, є вичерпним. Податковий орган (навіть Державна податкова адміністрація при затвердженні форми) не може довільно розширити перелік реквізитів податкової декларації у порівнянні зі вказаними у ПК України.
Незважаючи на ту обставину, що відповідно до пункту 49.15 статті 49 ПК України вважається неподаною декларація, у випадку якщо така декларація надіслана поштою або засобами електронного зв’язку без реквізитів, зазначених у пунктах 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, слід також вважати неподаною декларацію, що заповнена без реквізитів, зазначених у пунктах 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, та подана платником податку або його представником особисто. Це, зокрема, обумовлюються тим, що, по-перше, під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов’язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов’язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, (пункт 49.8. статті 49 ПК України), та, по-друге, у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов’язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови (пункт 49.11. статті 49 ПК України).
У разі отримання податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, надісланої платником податку поштою або засобами електронного зв’язку орган державної податкової служби зобов’язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови протягом п’яти робочих днів з дня її отримання (підпункт 49.11.1. пункту 49.11. статті 49 ПК України), а у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника – протягом трьох робочих днів з дня її отримання (підпункт 49.11.2. пункту 49.11. статті 49 ПК України).
На відміну від Закону № 2181 ПК України встановлено умови, за яких податкова декларація вважається прийнятою. Зокрема, пунктом 49.9. статті 49 ПК України ПК України встановлено, що податкова декларація, надана платником, вважається прийнятою, за умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 ПК України, та одночасно наявності підтвердження факту отримання податковим органом податкової декларації (підпункт 49.9.1. пункту 49.9. статті 49 ПК України) та відсутності факту надання (надсилання) податковим органом повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації(підпункт 49.9.2. пункту 49.9. статті 49 ПК України).
Отже, які відмінності при оскарженні дій податкових органів, пов’язаних із відмовою у прийнятті податкових декларацій, відповідно до ПК України у порівнянні із оскарженням рішень податкових органів про невизнання поданої платниками податків звітності податковими деклараціями згідно із Законом № 2181?
Виходячи із змісту положень Закону № 2181 залежно від дій службових (посадових) осіб податкового органу існувало два можливі способи захисту порушеного права платника податків на своєчасне подання податкової декларації:
– оскаржити у суді дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації;
– оскаржити у порядку апеляційного узгодження рішення податкового органу з невизнання поданої платником податків податкової звітності податковою декларацією.
Як випливало зі змісту підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181, відмова контролюючого органу від прийняття податкової декларації розглядалася як фактичне неприйняття декларації, поданої платником податків згідно з нормами Закону, а так само висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо).
Відповідно до абзацу другого підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статі 4 Закону в разі відмови посадової особи контролюючого органу прийняти подану декларацію платник податків зобов’язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім’я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови.
Поряд із цим, платник податків вправі оскаржити неправомірні дії посадової особи контролюючого органу в суді.
Таким чином, спосіб захисту порушеного права платника податку у вигляді оскарження в суді неправомірних дій посадової особи контролюючого органу застосовувався в разі фактичного неприйняття такою особою податкової декларації.
У свою чергу, згідно з абзацом п’ятим підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону у разі невизнання податковим органом поданої платником податків податкової звітності податковою декларацією такий платник податків мав право оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.
Таким чином, оскарження рішення податкового органу як засіб захисту порушеного права міг бути застосований платником податку у тому разі, якщо податкова декларація фактично прийнята податковим органом або надіслана йому поштою, але при цьому податковий орган звернувся до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).
Встановлений Законом № 2181 порядок оскарження рішення податкового органу про невизнання поданої податкової декларації податковою звітністю – в порядку апеляційного узгодження – означав, що у разі оскарження зазначеного рішення застосовуються усі правові наслідки, які настають у випадку використання процедури апеляційного узгодження податкових зобов’язань. Зокрема, це стосувалося й моменту, з якого відповідне рішення податкового органу вважалося узгодженим. Тобто, платник податку зобов’язаний був оскаржити рішення податкового органу за однією з апеляційних процедур (в адміністративному чи судовому порядку) протягом 10 календарних днів з дня вручення (отримання) пропозиції податкового органу про надання нової податкової декларації з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).
У свою чергу у відповідності до пункту 49.12. статті 49 ПК України у разі отримання відмови органу державної податкової служби у прийнятті податкової декларації платник податків має право:
– подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання (підпункт 49.12.1. пункту 49.12. статті 49 ПК України) або
– оскаржити рішення органу державної податкової служби у порядку, передбаченому статтею 56 ПК України (підпункт 49.12.2. пункту 49.12. статті 49 ПК України), тобто в адміністративному або судовому порядку протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Тож, платник податків вправі оскаржити рішення податкового органу про відмову у прийнятті податкової декларації безпосередньо до адміністративного суду. При цьому предметом позову має бути визнання протиправним рішення податкового органу про неприйняття декларації. Рішенням у цьому випадку слід вважати повідомлення, направлене платнику податків на підставі пункту 49.11. статті 49 ПК України. Якщо позов буде задоволено, то декларація буде вважатися поданою вчасно (пункт 49.13. статті 49 ПК України).
Таким чином, в цілому процедура оскарження рішень податкових органів у випадку неприйняття поданих платниками податкових декларацій, передбачена ПК України, виглядає більш зрозумілою й простою, ніж процедура, передбачена Законом № 2181.

ООО "Центр правового консалтинга". ® ЦПК. 2005-2019. Все исключительные права на весь материал, размещенный на сайте, принадлежат ООО " Центр правового консалтинга ". Размещение материалов сайта на других площадках допускается исключительно при указании прямой видимой ссылки на первоисточник.

Pacta Sunt Servanda